Як українська авіація врятувала від розпаду Македонію

Молода Українська держава уже в перші роки своєї незалежності допомагала іншим країнам, які постраждали від імперських домагань. Ця допомога в основному була гуманітарною, але у випадку із Македонією дійшло і до постачання зброї, та й не тільки її — про що ми і розповімо у сьогоднішньому матеріалі.

Хто напав на Македонію

Колишня югославська республіка Македонія (вона, до речі, з 1993 року саме так і називалася, в чотири слова, на наполягання Греції) обійшлася без серйозних військових конфліктів під час розпаду СФРЮ. Навіть Словенія мала невеличку, на півтора тижні, війну із Сербією улітку 1991-го, після проголошення незалежності. Македонці оголосили про самостійність трохи згодом і зробили це так хитро (навіть у питанні на референдумі вказавши про майбутній вступ у союз із Сербією і Чорногорією), що Белград вивів свої війська з македонської території без жодного пострілу. А в союз влада Скоп'є так і не вступила.

Але на межі століть у Македонії з'явилася серйозна військова проблема. Цією проблемою були озброєні загони з Косова, які регулярно перетинали досить умовний кордон між Сербією (власне, Косовим) та Македонією. Справа в тому, що на півночі та заході цієї країни живе досить багато етнічних албанців — от нібито для захисту цієї меншини люди, які воювали проти Сербії в Косові, створили для війни в Македонії "Армію національного визволення".

Офіційний Скоп'є звернувся з проханням про допомогу до світової спільноти. Але ООН свого мандату на миротворчу операцію не надала. В Македонії перебував військовий контингент країн НАТО, але в військовий конфлікт між македонською армією та албанськими повстанцями не втручався. Як пояснювалося, в Альянсі не хотіли розв'язування ще однієї війни на Балканах, де і так лише за кілька років до того вдалося втихомирити розмаїту в етнічному плані Боснію і Герцеговину.

Але сама македонська армія не могла впоратися із албанською "Армією національного визволення". Їй потрібна була авіація. І тут руку допомоги простягнув президенту Борису Трайчевському його український колега Леонід Кучма.

Українські літаки і гелікоптери

За словами тодішнього заступника міністра закордонних справ України Ігоря Харченка, Кучма ще 2000-го наказав надати усю можливу допомогу Македонії, якщо вона звернеться про допомогу. На початку 2001-го Скоп'є звернувся до Києва. І у цю балканську країну полетіли літаки і гелікоптери.

Усього армія Македонії отримала 4 гвинтокрили Мі-8МТ, 10 гелікоптерів Мі-24В, три літаки Су-25 і один Су-25УБ. Крім того, пізніше, улітку того ж року, українська сторона надала македонській армії і наземну техніку — зокрема, болгарських 30 танків та 20 бронетранспортерів, які були відремонтовані та модернізовані саме на українських заводах.

Але це було вже потім, а уже з 23 березня 2001-го українські гелікоптери — яким, до речі, не довелося летіти здалеку, бо вони перебували поруч, у Косові, в складі українського миротворчого контингенту — почали атакувати позиції албанських повстанців.

"Армія національного визволення", яка не очікувала удару з неба, змушена була відійти на територію Косова. Втім, на початку літа вони відновили свої спроби наступу — і навіть підійшли упритул до македонської столиці Скоп'є. Албанські повстанці стояли в районі села Арачіново, в семи кілометрах до центру Скоп'є. Ситуація для македонської влади була загрозлива, але в цей момент прибули ще гелікоптери (цього разу — з України) і літаки. Вони і змінили хід війни на користь Македонії. А 13 серпня була підписана Охридська угода, яка формально і закінчила війну в Македонії.

Найбільша загадка македонської війни

Існує в цій історії одне питання, на яке досі ніхто зі зрозумілих причин не дав ствердної офіційної відповіді. Справа в тому, що західні ЗМІ ще тоді, в 2001-му, повідомляли, що за штурвалами українських гелікоптерів та літаків під час атак на албанських сепаратистів сиділи не македонські військові, а льотчики ЗСУ.

Одним із головних аргументів на користь цієї версії було те, що у військовослужбовців армії Македонії просто не було достатньо досвіду (годин нальоту) для того, аби ефективно і успішно керувати українською авіатехнікою. А самі українці, які приганяли гвинтокрили і літаки до Македонії, такий досвід мали — зокрема, в Афганістані.

До сьогодні ні Македонія, ні Україна офіційно цього не визнали — хоча, за неофіційними даними, як мінімум частину вильотів із ударами по позиціях албанців таки здійснили українські пілоти. Чому обидві країни відхрещувалися тоді і роблять це досі? Причина зрозуміла — Захід не був у захваті навіть від самого постачання зброї Македонії, українські дипломати проводили у Вашингтоні важкі і різкі переговори з цього питання. Що вже казати про безпосередню участь українських військових у бойових діях на території чужої держави.

Тому офіційно жоден українець не брав участі у військовому конфлікті у Македонії. А як там було насправді — знають лише безпосередні учасники тих подій.

Македонці не забули

В Македонії, до речі, багато хто пам'ятає про ту українську допомогу. Все-таки країна, як не крути, стояла в 2001-му на межі розпаду. Тож українська авіація і авіатори (як мінімум, у ролі інструкторів — це якраз ніколи не приховувалося), як би це пафосно не звучало, врятували нинішню Північну Македонію від зникнення з політичної мапи Європи.

Цікаво, що через 21 рік після завершення тієї війни і Скоп'є, і Київ згадали про ті літаки і гелікоптери. Тепер вони полетіли у зворотному напрямку — з Північної Македонії до України. У березні глава міноборони балканської країни Слав'янка Петровська заявила про передачу ЗСУ 12 гелікоптерів, поставлених тоді, 2001-го, для боротьби із албанськими сепаратистами — тепер вони мали воювати проти російських загарбників. А улітку дійшла справа і до штурмовиків Су-25 та Су-25УБ.

Ось так невеличка за мірками України (для Македонії це була, як ми вже побачили, серйозна підтримка) військова допомога далекій балканській країні через два десятиліття обернулася на користь нашій державі.