Що потрібно Україні для притягнення до відповідальності росіян за злочини війни
Для ефективного переслідування воєнних злочинів необхідно інкорпорувати міжнародні стандарти, принципи та положення. І зробити це потрібно якомога швидше. Як і навіщо — пояснює у своїй статті для "Інституту висвітлення війни і миру" Надія Волкова, експертка у сфері міжнародного гуманітарного та кримінального права. Оригінал опубліковано на Institute War & Peace Reporting.
Вторгнення росії в Україну виявило слабкі сторони як міжнародної, так і національної систем правосуддя. Недосконале законодавство та адміністративні процедури України можуть поставити під загрозу її спроможність притягати винних до відповідальності.
Наразі українське законодавство містить положення про класифікацію та розслідування тяжких злочинів, але всі міжнародні стандарти, принципи та конкретні положення, необхідні для їх кримінального переслідування, в нього не інкорпоровані.
У 2000 році Україна підписала Римський статут — міжнародний договір, згідно з яким був заснований Міжнародний кримінальний суд (МКС) та визначені чотири основні міжнародні злочини: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Втім, Україні ще належить ратифікувати цей договір.
У 2014 році Україна визнала юрисдикцію МКС щодо ймовірних воєнних злочинів після анексії Криму та збройного конфлікту на сході України. В ході попереднього розслідування, яке тривало з 2014 по 2020 роки, тодішній прокурор МКС Фату Бенсуда класифікувала ситуацію в Криму як міжнародний збройний конфлікт. Що стосується Донбасу, вона заявила, що це поєднання збройного конфлікту між російськими та українськими силами, а також конфлікту неміжнародного характеру між збройними силами держави та озброєними групами з так званих Донецької народної республіки (ДНР) та Луганської народної республіки (ЛНР).
Після повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року та звернення 43 держав-учасниць прокуратура МКС розпочала всебічне розслідування ситуації в Україні. Суд діє за принципом взаємодоповнюваності, згідно з яким міжнародна юрисдикція не замінює національну систему навіть щодо тяжких злочинів, а доповнює її в тому випадку, якщо держава не бажає або не в змозі забезпечити ефективне розслідування. У травні 2022 року МКС відправив групу з 42 слідчих, судових експертів та допоміжного персоналу в рамках своєї найбільшої в історії польової місії.
Відповідальність за судове переслідування за найтяжчі злочини, вчинені на території держави або проти її громадян, несе насамперед держава. Ключове завдання МКС — доповнювати національне законодавство та судові системи. Обмежені ресурси суду та напрямок роботи означають, що Україна повинна взяти на себе провідну роль у процесах вчинення правосуддя.
Закон про співпрацю з МКС
Верховна Рада ухвалила закон, що закріплює співпрацю з МКС у Кримінально-процесуальному кодексі. Але закон має низку недоліків.
По-перше, його положення покликані регулювати співпрацю відповідно до глави 9 Римського статуту між державами-учасницями МКС. Україна, однак, не є державою-учасницею. Це означає, що зобов'язання закону не можуть бути виконані для України, доки вона не ратифікує Римський статут.
По-друге, закон суперечить принципу незалежності та неупередженості МКС через відсутність процедури незалежного розслідування його прокуратурою. Законопроєкт прописує загальну політику ведення кримінального судочинства в Україні та більше нагадує процедуру надання міжнародної правової допомоги, ніж двостороннє співробітництво між Україною та МКС.
По-третє, закон заснований на національних стандартах розслідування України, які відрізняються від стандартів МКС. Відмінності варіюються від термінології та правил збереження доказів до захисту свідків та гарантій справедливого судового розгляду.
По-четверте, він зобов'язує Україну співпрацювати з МКС тільки у випадках, що стосуються порушень російською федерацією або іншими державами та утвореннями щодо її території або громадян, тим самим порушуючи принцип неупередженості.
Врешті, по-п'яте, найбільш стратегічним питанням є те, що закон не регулює статус канцелярії прокурора МКС у контексті її роботи на території України. Це ускладнює співпрацю, зокрема, у світлі необхідного дозволу Генеральної прокуратури на проведення розслідувань в Україні.
20 вересня український парламент проголосував за законопроєкт, що дозволяє слідчим та експертам МКС проводити процесуальні слідчі дії в Україні "за погодженням з Генеральним прокурором України". До голосування процесуальні дії міг вчиняти лише прокурор МКС.
Національне законодавство
Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за воєнні злочини, що передбачає застосування норм міжнародного права. До вторгнення число таких розслідувань було невелике, переважно через нерозуміння правоохоронними органами міжнародного гуманітарного та кримінального права. Воєнні злочини часто класифікувались як звичайні кримінальні злочини.
З 24 лютого кількість розслідувань швидко зросла, але ситуація з відсутністю розуміння та обмеженим досвідом не змінилася. У результаті співробітники правоохоронних органів і судді й далі автоматично застосовують національні принципи розслідування звичайних кримінальних злочинів.
Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК України) не містить спеціальних положень щодо розслідування найтяжчих злочинів. Наприклад, термін досудового розслідування воєнних злочинів становить 18 місяців з можливістю продовження ще на 12 місяців. Але війна, що триває, та часткова недоступність тимчасово окупованих територій, а також доступ до свідків і доказів роблять це положення ірраціональним і, можливо, порушенням звичаєвого міжнародного права.
Україна також прийняла нові процесуальні правила розслідування, які створюють додаткові проблеми.
Що стосується збору доказів, національні органи влади дедалі частіше використовують відкриті джерела, хоча процедура перевірки таких доказів ще не встановлена. Це вимагає внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу щодо допустимих доказів, навчання та технічної підтримки, щоб зробити такі потенційні докази корисними.
Крім того, необхідно розробити ефективну програму захисту свідків. Частково це регулюється чинним законодавством, але цього недостатньо для забезпечення захисту тих, хто вирішить дати свідчення.
У 2014 році Україна прийняла нове законодавство про заочні судові процеси, яке знову ж таки потребує подальших змін з точки зору гарантій права на справедливий судовий розгляд. Наразі відсутні положення, що встановлюють спеціальну процедуру оскарження, що є порушенням Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це створює потенційний ризик того, що такі вироки можуть бути оскаржені на підставі порушень міжнародних стандартів або відсутності адекватних гарантій прав обвинувачених.
Таким чином, необхідні подальші поправки для забезпечення прокурорів і суддів чіткою процедурою розслідування тяжких злочинів відповідно до міжнародних стандартів належної правової процедури.
Найкращою основою було б створення так званого інтернаціонального чи гібридного механізму, в рамках якого вітчизняні слідчі, прокурори та судді працювали б пліч-о-пліч з міжнародними колегами. Так було у випадку зі спеціальним трибуналом щодо Сьєрра-Леоне та Міжнародним кримінальним трибуналом щодо колишньої Югославії. Такий механізм дозволяє здійснювати систематичний і безперервний обмін досвідом і сприяє нарощуванню потенціалу національних органів влади. Він матиме особливу юрисдикцію, мандат і правила судочинства для судового переслідування за тяжкі злочини та достатній міжнародний елемент для подолання імунітетів, а згодом може бути інтегрований у внутрішню систему.
Надія Волкова, експерт у сфері міжнародного гуманітарного та кримінального права, є членом НУО "Українська правова консультативна група".
Цю публікацію підготовлено в рамках проєкту "Голоси України", який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).
Фото: Getty Images, УНІАН
Читайте Новини.live!