Надмірна цікавість стає вбивчою на війні: історія бойового медика, якого врятував компот

Лейтенант медичної служби Ярослав Шипулін за рік війни не рахував, скількох людей врятував, а скільки загинули від поранень на полі бою чи під час евакуації. Але деякі історії не стерлися з пам'яті, зокрема день, коли його власне життя врятувала склянка компоту, або момент, коли він відкопував тіло бійця, який загинув. 

Про мить порятунку, екстримальний рейс та загиблого, шеврон якого сказав про нього більше за біографію, — бойовий медик ексклюзивно розповів Новини.LIVE.

Компот, який врятував життя 

Найцікавіша історія про пораненого сталася одного літнього дня, коли нас обстрілювали кілька годин. То одні позиції, то інші. Ми уже вивезли трьох поранених на той момент і повернулися перевірити, чи нікому більше не потрібна допомога. Зайшли в будівлю прикордонного села, де розміщувалась кухня одного із підрозділів. Обстріл припинився хвилин 30 тому, і ми вважали, що на сьогодні це все. 

Хлопці мили підлогу від крові пораненого, якому ми тут надавали допомогу. Я підійшов до вікна поглянути на обсяг руйнувань. До речі, надмірна цікавість часто стає вбивчою на війні. Подвір’я та дорога були у вирвах від мін, будинки побиті. У двох метрах від стіни стояв "бобік" командира роти, машину посікло уламками, і водій пляшкою мінералки вибивав те, що лишилося від лобового скла. 

Раптом мене позвав кухар та запропонував випити компоту. Щойно я відійшов від вікна, на вулиці пролунав вибух. Як виявилось пізніше, руснявий дрон скинув ВОГ прямо за тим "бобіком", на якого я витріщався, десь в п’яти метрах від місця, де я стояв секунду тому. ВОГ це абревіатура назви боєприпасу для підствольного гранатомету — "выстрел осколочный гранатометный". Фактично це граната, начинена кульками від підшипників. 

Я навіть не зрозумів, як впав на землю і поповз в глибину будівлі. Почалась перекличка, чи всі цілі, мій фельдшер "Стоматолог" із дурнуватим виглядом посміхався, сказав, що нічого не чує на одне вухо, яким був повернутий до вибуху. І тут я побачив, як "Кабан" заповзає у відчинені двері, каже "щось мене сильно вдарило". При огляді знайшли у нього поранення колінного суглоба, наклали шину і відвезли в лікарню. Пізніше з’ясувалося, що поранення було наскрізним, а ми тупонули і знайшли лише вхідний отвір. 

Крові майже не було, вона збиралася в самому суглобі. Зараз "Кабан" одужав і далі служить. А мені ця історія запам’яталася, бо мене, можливо, врятував кухар, що запропонував компот. Хто знає, що сталося б, якби я лишився біля вікна. Взагалі в зоні бойових дій до вікон вкрай небажано підходити, хіба що при критичній необхідності.

Екстремальний рейс 

Найбільш екстремальним вважаю рейс, коли після атаки безпілотника-камікадзе було троє поранених, двоє середньої тяжкості і один тяжкий. Забирав я їх на "буханці", і щоб вивезти всіх, довелося складати один на одного та висадити санітара на позиції — не вистачало місця. На щастя, всі вижили.

Мені соромно зізнаватися, але я отримував задоволення від цієї роботи. Спочатку і тобі, і пораненому страшно. В процесі надання допомоги, якщо постраждалий в свідомості, ми спілкуємося, я коментую, що і навіщо роблю, запитую про самопочуття і де саме болить, переконую, що все буде добре. Звертаю увагу на позитивні моменти, типу "Друже, ти в свідомості, значить, крові втратив небагато", "Не хвилюйся, кров зупинили", "Рухаєш пальцями? Це добре, значить, нерви цілі".

Чим далі ми від позицій, де боєць отримав поранення, тим спокійнішим він стає. А цей момент, коли поранений уже в машині "швидкої", ось-ось зачинять двері, а він посміхається і махає тобі рукою — мабуть, один із найкращих в моєму житті.

Загиблий, який запам’ятався 

Із загиблих найбільше запам’ятався юнак, здається 22-річного віку. Його знайшли присипаним купою землі. "Прильот" був дуже близько, уламок зніс задню частину голови разом з каскою. Ми його відкопали, поклали в машину і повезли в морг. Хоч я і не курю, але тоді дорогою викурив кілька сигарет. Занесли хлопця, поклали на стіл. Запам’ятав його шеврон із прапором України, на якому від руки було написано: "Душу — Богу, життя — Україні, а честь — для себе". Як на мене, хлопчина стримав своє слово. 

Викликали поліцію. Нам сказали обшукати його, щоб раптом є якісь боєприпаси чи інша зброя, ми це забрали. І тут "Стоматолог" знаходить кишеню, набиту стручками молодого гороху. Неподалік позицій, на яких служив загиблий, було ціле поле. Можливо, хлопчина пішов нарвати собі трохи, а при поверненні опинився не в тому місці і не в той час... 

Згодом я дізнався про нього трохи більше. Дітей він завести не встиг, на жаль, не залишив після себе тих, хто продовжить його справу. Справжнє зло росії — знищення кращих представників українського народу, що готові були віддати життя за свободу, заплатили цю ціну, а нащадків не залишили. Саме це, на мою думку, і є геноцидом — знищення активного соціального прошарку, який може чинити опір. 

А менш принципових потім можна асимілювати. Як би моторошно не звучало, але я вдячний тому хлопцю. Я усвідомив, що будь-якої миті можу опинитись на його місці.

Якщо раніше діти для мене були справою, що відкладена в дальню шафу, то тепер розумію, як швидко може обірватися моє життя і що я не залишив по собі нічого дійсно важливого. Це був безцінний урок.

Фото: Ярослав Шипулін / Facebook