Три ключові навички сучасної війни, якими володіють українці
Поділитися
Три ключові ідеї сучасної війни можна вивести з успішного контрнаступу ЗСУ. Про це пише у своїй статті американський професор стратегічних досліджень Університету морської піхоти та вчений-резидент Американського університету Бенджамін Дженсен. Оригінал опубліковано на the Conversation, переклад надано Новини.LIVE.
Швидке просування України проти росії свідчить про володіння трьома основними навичками для успіху в сучасній війні
Українські війська за підтримки західної вогневої потужності знову порушили традиційну військову логіку.
Просування вглиб української території, захопленої москвою під час вторгнення та контрнаступ, розпочатий у вересні 2022 року, змусив російську армію відступити. У процесі Київ повернув собі понад 2000 квадратних миль (5 180 квадратних кілометрів. — Ред.) землі на північному сході країни та розгромив такі цінні підрозділи москви, як Перша гвардійська танкова армія.
Успіх контрнаступу показав, що те, що у військових колах називають "оперативним мистецтвом" — творче використання часу, простору та сил для досягнення позиції переваги, — може бути важливішим за відносну бойову міць і простий підрахунок танків та артилерії, якою володіє будь-яка сторона конфлікту.
І хоча цей останній оперативний поворотний момент в Україні не є кінцем конфлікту, автор як оборонний стратег із понад 19-річним військовим досвідом бачить в нещодавньому успіху України три ключові ідеї щодо сучасної війни.
1. У конфлікті досі можливий обман
Сучасна війна відбувається в час революції розвідки з відкритим кодом, коли комерційні супутникові фотографії та постійний потік фактів і вигадок у соціальних мережах бомбардують політиків, солдатів і громадян. Цей потік інформації робить приховування великих військових формувань дедалі складнішим, якщо не неможливим. Проте українці показали світові, що глобальне інформаційне середовище ще не означає, що мистецтво обману мертве.
У підготовці контрнаступу українські військові стратеги застосовували старі концепції, оптимізовані для нової епохи. Вони використовували варіант військової концепції XIX століття під назвою "центральна позиція". Вона пов'язана з Наполеоном, який, зіткнувшись з двома арміями, розташував свої сили між ними, щоб розділити ворога. Це дозволило французькому лідеру зосередити свої сили в одному місці, навіть якщо вони були в меншій чисельності.
Під час нещодавнього контрнаступу Україна використовувала центральну позицію, щоб протистояти двом концентраціям російських військ: одному — на сході коло міста Харкова та Донбасу, який включає частини Донецької та Луганської областей, а другому — на півдні вздовж річки Дніпро та в Херсоні. Ці російські сили загалом переважали українську армію та мали більшу кількість танків, бронетехніки, артилерії та штурмовиків.
У той час як Україна нарощувала сили на півдні в Херсоні та використовувала реактивну артилерію, диверсії та нетрадиційні методи війни для атак інфраструктури, щоб ізолювати російські війська, вона також утримувала значні бронетехнічні сили на сході. Це дало Україні можливість закріпити російські сили на одному фронті, атакуючи на іншому.
Центральна позиція України змусила росію враховувати можливість наступу українських військ на будь-якому напрямку.
Україна також застосувала хитру форму обману, використовуючи елементи так званого "принципу Магрудера". Ця максима стверджує, що легше змусити ціль підтримувати вже наявне переконання, аніж представити нову ідею.
Проводячи удари, які ізолювали російські сили вздовж річки Дніпро, і публічно заявляючи, що Україна нападе на Херсон, Україна посилила думку росії про те, що Херсон буде початковим основним районом атаки під час контрнаступу. Таке використання публічних заяв і дій для формування рішень супротивника також узгоджується зі старою радянською концепцією "рефлексивного контролю", яка використовує дезінформацію, щоб спотворити те, як ціль сприймає світ, і спонукає її ухвалювати рішення, які призводять до провалу.
Як наслідок росія перекинула війська на південь, щоб зміцнити свої бойові позиції в Херсоні. Це, ймовірно, призвело до зменшення сил москви на сході та поставило під загрозу її здатність розгортати резерви.
У поєднанні з центральною позицією України ця хитрість означала, що Київ створив умови для широкомасштабного розгрому путінської армії на сході та майбутніх операцій з повернення Херсона.
2. Точні удари сприяють глибині та створюють каскадні ефекти
На більш тактичному рівні Україна довела майстерність використовувати високоточні удари, щоб перешкоджати пересуванню російських військ. Для тиску на російські сухопутні війська Київ застосував рій "блукаючих боєприпасів" — безпілотників, які виявляють і атакують цілі, — разом із сумішшю протитанкових керованих ракет, а також традиційними бронетехнічними формуваннями та артилерією для тиску на ворожі сухопутні сили.
Ця комбінація дозволила військовим літакам країни, групам спеціальних операцій і високоточним ракетам великої дальності полювати на російські радари, командні пункти та склади постачання. Кінцевим результатом є те, що російським військам довелося зіткнутися з численними дилемами та насилу створити достатню бойову міць для контратаки та зупинки просування України.
Війна — це складна система, керована більше силовими законами, ніж лінійною динамікою. Тобто менші мобільні сили — як українці — можуть перемогти більші армії. Глибина та одночасність тактичного підходу українців у контрнаступі спричинили шок та дезорієнтацію Інформаційні операції посилювали цей ефект, поширюючи зображення солдатів, що відступали, роблячи таким чином втечу та капітуляцію заразними.
3. Війна лишається продовженням політики
Політична хронологія визначила послідовність і налаштування нещодавнього контрнаступу України. Києву потрібно було перешкодити можливості росії провести нелегітимний референдум у Херсоні та на окупованих територіях сходу — ту саму гру, яку москва використала, щоб захопити українську територію в 2014 році за допомогою Мінських угод.
Москва хотіла використати референдум, щоб виправдати анексію української території та продемонструвати досягнення втомленій російській громадськості.
Водночас путін, ймовірно, намагався зібрати докупи територіальні здобутки, перш ніж використовувати навислу загрозу зими, щоб розділити підтримку Заходу для Києва. Іншими словами, на стратегічному рівні, навіть якби нещодавній контрнаступ не здобув великих територій або не знищив цілих російських дивізій, це могло б ускладнити можливість москви провести референдум на окупованій території. Російські сили будуть змушені захищати фронт, а не охороняти виборчі ділянки.
Таким чином, хоча оперативні та тактичні переваги, отримані внаслідок контрнаступу, є важливими, основна мета, яку переслідує Україна на стратегічному рівні, залишається політичною.
Така політична логіка, незважаючи на успіх контрнаступу, ставить під сумнів перспективи завершення конфлікту вирішальною бойовою поразкою російських військ у найближчій перспективі. Навіть якщо Україна досягне значних успіхів на півдні та поверне Херсонщину, москва все одно може завдяки широкомасштабній мобілізації продовжувати війну, допоки російські еліти чи її громадяни не повернуться проти путіна та його найближчого оточення.
Бенджамін Дженсен, професор стратегічних досліджень Університету морської піхоти, вчений-резидент Американського університету
Читайте Новини.LIVE!
