Зупинити кров і вшитися з позицій: як відбувається евакуація 300-х з поля бою

Медична допомога на полі бою кардинально відрізняється від того, як уявляють це цивільні. І навіть медичні курси, що стали популярними під час війни, дають навички, яких буде замало на практиці. В умовах бойових дій врятувати бійця і евакуювати його з гарячої точки — надзавдання, яке супроводжується форс-мажорами. 

Всю правду про евакуацію поранених з поля бою ексклюзивно для Новини.LIVE розповів лейтенант медичної служби Ярослав Шипулін.

Евакуація з поля бою: зв’язок  

Евакуація поранених і загиблих — це тема надовго. Найбільша складність, яка була у мене — проблеми із зв’язком. Русняві "орлани" коригують вогонь артилерії і заодно оснащені засобами радіоелектронної боротьби. Ти чуєш, що по позиціях в 1-1,5 км від тебе "прилітає", а вийти на зв’язок із хлопцями не можеш — в радіостанцію тебе не чують. Мобільна мережа може прослуховуватись, тому її доводиться уникати. 

Ми домовлялись заздалегідь, що при початку обстрілу одразу прибуваємо на визначену точку очікування біля позицій, раптом буде поранений — ми в 5 хвилинах їзди і прибудемо одразу, як відновиться зв’язок і надійде інформація. 

Найтривожніший етап — сама дорога, коли бачиш дим у полі, розумієш, що там наші хлопці, і не знаєш, що там на тебе очікує. Але натягуєш гумові рукавиці під тактичні, застібаєш каску, перевіряєш шнурки і намагаєшся не видати своє хвилювання іншим членам евакуаційної команди. 

Евакуація з поля бою: допомога 

Коли прибуваєш на місце, то страху уже немає. Адреналін б’є в голову, біжиш до пораненого, швидко перевіряєш турнікети, чи ніде не підтікає кров, закидаєш на ноші і кулею в машину. Далі водій намагається швидко вшитися з позицій, щоб раптом, якщо русня вирішить вдарити ще раз, не опинитися на відкритому просторі. 

При цьому всередині машини "блендер", у якому ти намагаєшся оглянути постраждалого на наявність інших поранень та всі їх, відповідно, закрити. Паралельно зв’язуєшся із цивільною службою швидкої допомоги, щоб зустрітися в безпечному місці, передати їм побратима, а самому якомога швидше повернутися назад на чергування біля позицій. 

Були дні, коли ми робили по кілька рейсів з пораненими туди-сюди. На щастя, у мене не бувало такого, щоб доводилось обирати, кого можу взяти, а кого — ні. Щодо допомоги пораненим, то в реальності можеш зробити лише те, що відпрацьовано до автоматизму. Так би мовити, впадеш із рівня своїх очікувань до рівня своїх можливостей. 

Складно зосередитись, коли людина стікає кров’ю, і розумієш, що від твоїх дій залежить життя. Руки трясуться, в голові все плутається. Саме в цей момент на перший план виступають набуті на практичних заняттях рефлекси. Якщо виконував кожну навичку 10, 20, 30 і більше разів — в бойових умовах зможеш повторити не думаючи. Як у нас кажуть, "очі бояться, а руки роблять".