Як українська авіація врятувала від розпаду Македонію

Володимир Миленко

журналіст

Молода Українська держава уже в перші роки своєї незалежності допомагала іншим країнам, які постраждали від імперських домагань. Ця допомога в основному була гуманітарною, але у випадку із Македонією дійшло і до постачання зброї, та й не тільки її — про що ми і розповімо у сьогоднішньому матеріалі.

Хто напав на Македонію

Колишня югославська республіка Македонія (вона, до речі, з 1993 року саме так і називалася, в чотири слова, на наполягання Греції) обійшлася без серйозних військових конфліктів під час розпаду СФРЮ. Навіть Словенія мала невеличку, на півтора тижні, війну із Сербією улітку 1991-го, після проголошення незалежності. Македонці оголосили про самостійність трохи згодом і зробили це так хитро (навіть у питанні на референдумі вказавши про майбутній вступ у союз із Сербією і Чорногорією), що Белград вивів свої війська з македонської території без жодного пострілу. А в союз влада Скоп'є так і не вступила.

Але на межі століть у Македонії з'явилася серйозна військова проблема. Цією проблемою були озброєні загони з Косова, які регулярно перетинали досить умовний кордон між Сербією (власне, Косовим) та Македонією. Справа в тому, що на півночі та заході цієї країни живе досить багато етнічних албанців — от нібито для захисту цієї меншини люди, які воювали проти Сербії в Косові, створили для війни в Македонії "Армію національного визволення".

Офіційний Скоп'є звернувся з проханням про допомогу до світової спільноти. Але ООН свого мандату на миротворчу операцію не надала. В Македонії перебував військовий контингент країн НАТО, але в військовий конфлікт між македонською армією та албанськими повстанцями не втручався. Як пояснювалося, в Альянсі не хотіли розв'язування ще однієї війни на Балканах, де і так лише за кілька років до того вдалося втихомирити розмаїту в етнічному плані Боснію і Герцеговину.

Але сама македонська армія не могла впоратися із албанською "Армією національного визволення". Їй потрібна була авіація. І тут руку допомоги простягнув президенту Борису Трайчевському його український колега Леонід Кучма.

Українські літаки і гелікоптери

За словами тодішнього заступника міністра закордонних справ України Ігоря Харченка, Кучма ще 2000-го наказав надати усю можливу допомогу Македонії, якщо вона звернеться про допомогу. На початку 2001-го Скоп'є звернувся до Києва. І у цю балканську країну полетіли літаки і гелікоптери.

Усього армія Македонії отримала 4 гвинтокрили Мі-8МТ, 10 гелікоптерів Мі-24В, три літаки Су-25 і один Су-25УБ. Крім того, пізніше, улітку того ж року, українська сторона надала македонській армії і наземну техніку — зокрема, болгарських 30 танків та 20 бронетранспортерів, які були відремонтовані та модернізовані саме на українських заводах.

Але це було вже потім, а уже з 23 березня 2001-го українські гелікоптери — яким, до речі, не довелося летіти здалеку, бо вони перебували поруч, у Косові, в складі українського миротворчого контингенту — почали атакувати позиції албанських повстанців.

"Армія національного визволення", яка не очікувала удару з неба, змушена була відійти на територію Косова. Втім, на початку літа вони відновили свої спроби наступу — і навіть підійшли упритул до македонської столиці Скоп'є. Албанські повстанці стояли в районі села Арачіново, в семи кілометрах до центру Скоп'є. Ситуація для македонської влади була загрозлива, але в цей момент прибули ще гелікоптери (цього разу — з України) і літаки. Вони і змінили хід війни на користь Македонії. А 13 серпня була підписана Охридська угода, яка формально і закінчила війну в Македонії.

Найбільша загадка македонської війни

Існує в цій історії одне питання, на яке досі ніхто зі зрозумілих причин не дав ствердної офіційної відповіді. Справа в тому, що західні ЗМІ ще тоді, в 2001-му, повідомляли, що за штурвалами українських гелікоптерів та літаків під час атак на албанських сепаратистів сиділи не македонські військові, а льотчики ЗСУ.

Одним із головних аргументів на користь цієї версії було те, що у військовослужбовців армії Македонії просто не було достатньо досвіду (годин нальоту) для того, аби ефективно і успішно керувати українською авіатехнікою. А самі українці, які приганяли гвинтокрили і літаки до Македонії, такий досвід мали — зокрема, в Афганістані.

До сьогодні ні Македонія, ні Україна офіційно цього не визнали — хоча, за неофіційними даними, як мінімум частину вильотів із ударами по позиціях албанців таки здійснили українські пілоти. Чому обидві країни відхрещувалися тоді і роблять це досі? Причина зрозуміла — Захід не був у захваті навіть від самого постачання зброї Македонії, українські дипломати проводили у Вашингтоні важкі і різкі переговори з цього питання. Що вже казати про безпосередню участь українських військових у бойових діях на території чужої держави.

Тому офіційно жоден українець не брав участі у військовому конфлікті у Македонії. А як там було насправді — знають лише безпосередні учасники тих подій.

Македонці не забули

В Македонії, до речі, багато хто пам'ятає про ту українську допомогу. Все-таки країна, як не крути, стояла в 2001-му на межі розпаду. Тож українська авіація і авіатори (як мінімум, у ролі інструкторів — це якраз ніколи не приховувалося), як би це пафосно не звучало, врятували нинішню Північну Македонію від зникнення з політичної мапи Європи.

Цікаво, що через 21 рік після завершення тієї війни і Скоп'є, і Київ згадали про ті літаки і гелікоптери. Тепер вони полетіли у зворотному напрямку — з Північної Македонії до України. У березні глава міноборони балканської країни Слав'янка Петровська заявила про передачу ЗСУ 12 гелікоптерів, поставлених тоді, 2001-го, для боротьби із албанськими сепаратистами — тепер вони мали воювати проти російських загарбників. А улітку дійшла справа і до штурмовиків Су-25 та Су-25УБ.

Ось так невеличка за мірками України (для Македонії це була, як ми вже побачили, серйозна підтримка) військова допомога далекій балканській країні через два десятиліття обернулася на користь нашій державі.

Читайте Новини.LIVE!

Підписатися Підписатися