День Незалежності України. Історія першого українського корабля у Криму

До Дня Незалежності Новини.LIVE вирішили нагадати про ті військові успіхи України, які мали місце до російсько-української війни, розпочатої Кремлем 2014 року. І першою такою перемогою став рейд сторожового корабля СКР-112 з Криму до Одесі 21 липня 1992 року.

Україну не пускали до Криму

1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі 90,32% мешканців України підтримали Акт проголошення незалежності країни, ухвалений 24 серпня депутатами Верховної Ради УРСР. Почали формуватися державні структури, почала формуватися і українська армія. Але у одному українському регіоні цей процес наштовхнувся на протидію росіян. Йдеться про Кримську АРСР (так до 26 лютого 1992 року називалася Автономна Республіка Крим).

26 січня 1992-го екіпаж сторожового корабля Чорноморського флоту СРСР СКР-112 прийняв присягу на вірність Україні. На це відразу ж відреагувало керівництво ЧФ, яке підпорядковувалося Москві. На командира корабля, капітан-лейтенанта Сергія Настенка, почався шалений тиск, аж до вимоги подати рапорт на звільнення.

Попри те, що політичне керівництво РФ на словах готове було до розділення Чорноморського флоту на український та російський флоти — на тих моряків, які присягнули Україні, чинився постійний тиск. Не змінила ситуацію навіть угода, підписана у Дагомисі в червні того року. Офіцери, які хотіли бути частиною українських Збройних сил, зазнавали систематичних утисків — так, їм не присвоювали чергові звання, їх викреслювали зі списків на житло. Були і прямі репресії. Так, з посади начальника штабу 17-ї бригади кораблів ОВРа був звільнений капітан 2-го рангу Микола Жибарєв.

Продовжувався тиск і на екіпаж СКР-112, включно із капітан-лейтенантом Настенком. Через таку позицію російських військових українці вирішили влаштувати справжній демарш.

Український прапор над кораблем ЧФ

20 липня українська частина командирів кораблів 307-го дивізіону, який базувався у Донузлавській бухті, на північному заході Кримського півострові, зібралася на нараду. Нарада пройшла у незвичайному місці — квартирі звільненого Миколи Жибарєва. Саме там було ухвалене рішення про демонстративний перехід трьох кораблів у один із портів материкової України. Цими трьома кораблями були СКР-112, МПК-93 і катер КСВ. Врешті українські офіцери зупинилися на сторожовому кораблі СКР-112.

Наступного дня вранці троє "змовників" на чолі із капітаном 2-го рангу Жибарєвим прибули на СКР-112. Вони розповіли офіцерам та мічманам деталі плану, отримали беззаперечну підтримку і почали діяти. Спочатку довелося нейтралізувати начальника штабу 307-го дивізіону капітан 3-го рангу Семенова, який трохи згодом з'явився на кораблі для проведення репетиції святкових заходів до Дня МВФ. Після того, як це було успішно здійснено — о 8:56 над СКР-112 підняли державний прапор України. Уперше на Чорноморському флоті.

Це була принципова позиція українських моряків. За пів року до того подібний рейд у Севастополь здійснив російський офіцер, який відмовився служити Україні — але він зробив це потайки, вночі, до того ж, більшість матросів на тому кораблі були якраз за те, щоб стати частиною ВМС України. (Їх потім розкидали по інших кораблях.) Наші ж вирішили не ховатися, а зробити усе відкрито.

На Одесу під обстрілами

Отже, вийшовши з озера Донузлав у відкрите море, тобто отримавши оперативний простір, де росіяни просто не могли б заблокувати рух корабля, командування СКР-112 підняло синьо-жовтий прапор — і взяло курс на Одесу.

Після цього росіяни почали діяти. По-перше, підняли у повітря гідролітак Бе-12 для контролю за "утікачами". А трохи згодом, після 10:00, відбулася цікава і показова розмова. Командувач Військово-Морськими Силами України, контрадмірал Борис Кожин, дізнавшись і обговоривши на нараді вчинок СКР-112, подзвонив начальнику штабу ЧФ віцеадміралу Георгію Гурінову — зі словами: "Якщо є воля людей, то хай корабель іде в Одесу". На що представник російського флоту заявив однозначно — ми будемо стріляти по СКР-112.

Тоді ж про це, з радіообміну, дізнався і екіпаж українського корабля. А у відповідь на заяву командира МДК-184 про можливість використання зброї, Микола Жибарєв заявив: "Я йду під Державним прапором України в її територіальних водах і слідую в український порт Одеса. На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати".

Борис Кожин тим часом прибув у Севастополь і у ефірі тамтешнього радіо розповів про готовність росіян стріляти по СКР-112. Це не зупинило російських моряків, вони справді здійснили низку пострілів прямо по курсу українського корабля — а згодом ще й хотіли здійснити таран. Пізніше командування ЧФ віддало наказ екіпажам двох літаків Бе-12 імітувати торпедні атаки на сторожовий корабель під українським прапором.

Але по обіді з Одеси на місце конфлікту прибули два прикордонні кораблі та літак Су-27, що дещо розрядило ситуацію. Принаймні, стріляти і таранити СКР-112 росіяни уже не намагалися, зате ракетний катер РК-260 спробував зупинити українців, заплутавши гвинти корабля швартовими кінцями.

Після 17:00 росіяни ще двічі ішли на таран — СКР "Разительный" спеціально, а МПК-93 випадково, через поломку кермового приладу. Екіпаж українського корабля у всіх цих випадках чітко зманеврував і вийшов переможцем із цієї безкровної дуелі. О 18:50, через 10 годин після початку операції, СКР-112 зайшов до внутрішньої гавані порту Одеса. Рейд під українським прапором завершився геппі-ендом.

Що було далі

Того ж дня пізно увечері на борт СКР-112 прибув контрадмірал Борис Кожин та інше військово-морське командування України. Бунтівний корабель, корабель патріотів після розподілу Чорноморського флоту СРСР, який стався 1993-го року — увійшов до складу ВМС України.

Росіяни намагалися тиснути на українських моряків і надалі — так, проти командира корабля Сергія Настенка (як і проти інших офіцерів) хотіли відкрити кримінальні справи. Але замість російської тюрми Настенко відправився на флагман українських Військово-Морських Сил, фрегат "Гетьман Сагайдачний". Саме під командуванням майбутнього капітана 1-го рангу "Гетьман Сагайдачний" здійснив перший в історії українського флоту трансатлантичний похід.

На жаль, доля самого СКР-112 склалася не так вдало, як його командира. Корабель, який ініціативна група хотіла перевезти Дніпром до Києва і зробити з нього музейний об'єкт — ще 1996-го, за наказом із Міноборони, просто порізали на метал. Імовірно, причиною такого кроку було те, що після президентських виборів-1994, які завершилися перемогою проросійського кандидата Леоніда Кучми, тодішня українська влада (одним із ключових дійових осіб в якій був тодішній голова Адміністрації президента Дмитро Табачник, нині уже відкритий українофоб і російський посіпака) не хотіла зайвий раз конфліктувати з Кремлем. А нагадування про подвиг СКР-112 було б дуже неприємним навіть для частково ліберальної єльцинської Росії.

2008 року пролунав невеселий постскриптум тієї героїчної історії. Президенту Віктору Ющенку запропонували присвоїти Сергію Настенку (який на той момент уже був військовим пенсіонером і займався бізнесом) звання Героя України. На жаль, і цього зроблено не було.

Отже, Україна не має ні Героя України Сергія Настенка, ні героїчного корабля СКР-112. Залишається тільки пам'ять про той подвиг українських моряків — перших, хто підняв український прапор на кораблі в ще донедавна радянському Криму.