Річниця Харківських угод — як вони стали спусковим гачком агресії РФ проти України

Угода про базування Чорноморського флоту, історія, хто голосував
Підписання Харківських угод. Фото: Вікіпедія

27 квітня 2010 року увійшло в історію України як день ганебної ратифікації Харківських угод. Угод, які дозволили Чорноморському флоту РФ і надалі базуватися в Севастополі. Про те, як підписували ті договори, і чим вони обернулися для України — читайте у сьогоднішньому матеріалі Новини.LIVE.

Звідки виникла ідея Харківських угод

Після оголошення незалежності Україна була змушена позбавитися наявної на її території ядерної зброї — в обмін на Будапештський меморандум, який, по-перше, ні до чого (крім визнання територіальної цілісності нашої держави) підписантів не зобов’язував, а по-друге був порушений одним із підписантів, Російською Федерації.

Читайте також:

А потім, 1997 року, Україна та Росія підписали угоду, яка дозволила Чорноморському флоту РФ базуватися на території українського Кримського півострова. До речі, багато хто не знає, що російські війська могли перебувати не тільки у Севастополі — а й використовували 31-й випробувальний центр у Феодосії, аеродром у Гвардійському, 830-й пост зв’язку і ретрансляції в Ялті та інші об’єкти.

Дія цієї угоди завершувалася 2017 року. І надалі могла бути не продовжена, бо Україна вписала у власну Конституцію положення про позаблоковий статус, який унеможливлює наявність на своїй території іноземних військових баз. База Чорноморського флоту РФ була тим єдиним винятком, який внесли у перехідні положення Основного закону України. Але 2017-го цей виняток мав зникнути.

Харківські угоди

Саме тому Росія намагалася будь-що продовжити термін перебування своїх військ на українській території. Важливим кроком для цього стала перемога проросійського кандидата Віктора Януковича на президентських виборах. Володимир Путін ще 2004 року підтримував Януковича на виборах, але зумів протягнути його на головну посаду в Україні тільки через 5,5 років.

Відразу після перемоги Януковича (інавгурація якого відбулася 25 лютого 2010 року) Росія почала тиск на новообраного українського президента — і дуже швидко досягла свого. Віктор Янукович і тодішній президент Росії Дмитро Медведєв, який з 2008-го по 2012 рік був формальним керівником РФ, уже в квітні зустрілися в Харкові для обговорення питання Чорноморського флоту.

Наслідком цих переговорів стало підписання 21 квітня так званих Харківських угод. Ці договори передбачали продовження терміну базування Чорноморського флоту РФ на території українського Криму щонайменше до 2042 року в обмін на зниження ціни на російський газ для України. Але найголовніше відбулося через шість днів, 27 лютого.

Як Верховна Рада голосувала за ратифікацію

Того дня Верховна Рада, у якій тодішня партія влади, Партія регіонів, мала протягнути голосування за ратифікацію Харківських угод. Влада зробила все, аби забезпечити собі необхідну кількість (226+) голосів для позитивного голосування.

Для цього їй довелося залучити навіть частину опозиційних депутатів — представників фракцій Блоку Юлії Тимошенко (9) та "Наша Україна — Народна самооборона" (7). Зокрема, за Харківські угоди голосував колишній міський голова Києва Олександр Омельченко (НУНС) та майбутній голова Дніпропетровської обласної ради та заступник Дніпропетровської ОДА Святослав Олійник.

Кілька депутатів, які проголосували за той закон, досі є народними депутатами України. Це Віталій Борт (нині "Платформа за життя та мир", екс-ОПЗЖ; 2010-го був членом фракції Партії регіонів) та Ігор Палиця ("За майбутнє"; 2010-го був членом фракції НУНС).

Крім того, у Верховній Раді IX скликання певний час були присутні ще кілька людей, які голосували за Харківські угоди. Це Андрій Деркач та Юлія Льовочкіна (в Раді VI скликання вона носила прізвище чоловіка, Новікова). Усього "за" ратифікацію проголосували 236 нардепів.

Як Росія використала Харківські угоди для підготовки війни

Чим обернулися для України Харківські угоди? Військовий експерт Дмитро Снєгирьов, до якого Новини.LIVE звернулися з проханням прокоментувати ті історичні події, наголосив — саме після домовленостей Януковича і Медведєва Росія отримала в Криму справжній карт-бланш.

Саме після продовження терміну базування Чорноморського флоту на території Кримського півострова Російська Федерація розгорнула активну інформаційну (і військову, звісно, теж) активність, спрямовану проти України.

Усе це, підкреслив Снєгирьов, прогнозовано обернулося уже через чотири неповні роки окупацією Криму і подальшою анексією АРК та міста з особливим статусом Севастополь. Саме підрозділи Чорноморського флоту РФ, які увесь цей час були поруч, відіграли головну роль під час захоплення двох українських регіонів у лютому-березні 2014 року.

Чи будуть в Україні західні військові бази

Звісно ж, у повоєнному майбутньому, за умови визволення Криму, жодної російської військової бази в Севастополі, як і будь-якому іншому місті нашої держави, уже ніколи не буде. Це очевидно і з формальної, і з фактичної точки зору. Але обов’язково виникне інше питання, якщо це доведеться обговорювати українському політикуму.

Це питання можливого розміщення на території нашої держави інших іноземних військових баз. Баз наших західних партнерів — для того, аби убезпечити себе від майбутніх агресивних дій Російської Федерації, для якої саме існування незалежної України є відчутною поразкою.

Звісно, зараз це неможливо через заборону, виписану в Конституції. Втім, законна можливість змінити Основний закон існує — це може зробити Верховна Рада конституційною більшістю голосів. Та і в Україні навряд чи хтось буде проти того, аби американські чи британські війська з’явилися на нашій території. А от чи погодяться на це США і Велика Британія — непросте питання. Втім, до цього треба завершити війну. Війну, яка багато в чому і розпочалася саме тому, що на території України увесь цей час базувався ворожий флот.